Силос – спеціальна ємність для зберігання продуктів і матеріалів. Слово походить від грецького “siros”, що означає “яма для утримання зерна”.
Оскільки Finpro Group – компанія, що займається обладнанням для сушіння та зберігання зерна, надалі під терміном “силос” ми будемо мати на увазі силос для зберігання зерна (зерновий силос).
Перші зерносховища та перші силоси
Перші сховища зерна були знайдені в регіонах Леванту та Джезіри. Їх відносять до (увага!) 11.500 – 10.000 років до нашої ери!” тобто Іншими словами, людство користується сховищем зерна вже щонайменше 135 століть поспіль.
Зазначений період належить до докерамічного неоліту А, який вважається періодом до одомашнення худоби. Однак, археологи припускають, що початок окультурення деяких рослин уже міг бути розпочатий у той час. Докерамічний неоліт А характерний тим, що ще не були винайдені глиняні ємності для зберігання води, напоїв і продуктів.
Завдяки тому, що людство в той час уже почало вести осілий спосіб життя, було покладено початок розвитку таких культур, як ячмінь і дикий овес. Цьому особливо сприяло те, що люди в цій місцевості утримувалися від полювання до періоду докерамічного неоліту Б (IX – XII тисячоліття до н.е.). Наявні на той час способи зберігання зерна давали змогу без полювання прожити цілий рік.
Для забезпечення циркуляції повітря і захисту від гризунів зерносховища підвішували в повітрі. Цікаво, що така практика десь на 1.000 років передувала розвитку одомашнення та масовому переходу на осілий спосіб життя.
Перші сховища зерна, які відносять до 11.500 року до нашої ери, підвішувалися між оселями. Потім, десь у районі 10.500 року до нашої ери, вони перемістилися всередину будинку.
Уже в 9.500 роках до нашої ери, відбувається знаменна подія – для зберігання зерна почали будуватися окремі кімнати (силоси) розміром приблизно 3х3 метри. Чому ж цю подію ми назвали знаменною!? Археологи вважають, що така зміна форми зберігання зерна була пов’язана з реформуванням системи власності, коли зерно почало переходити з власності комунальної у власність приватну.
Після цього зберігання зерна в силосах було дуже поширене в Мехргарсі та в долині річки Інду.
Розвиток зберігання зерна до нашої ери
Надалі зберігання зерна стало не просто поширеним, а необхідним заходом для продовження ведення осілого способу життя.
Стародавні єгиптяни навчилися накопичувати зерно в роки достатку і зберігати його до неврожайних років. Цьому сприяв сухий єгипетський клімат, який давав змогу зберігати зерно роками без відчутної втрати якості.
Силосами користувалися повсюдно. А Азії силоси використовувалися з незапам’ятних часів. Достовірно відомо, що в Туреччині та Персії лихварі купували пшеницю і ячмінь, коли вони були дешевими, а продавали їх у неврожайні або дефіцитні роки за вищою ціною. У кожному регіоні вони розвивалися по-різному, з урахуванням особливостей місцевого клімату і підручних засобів.
Наприклад, на Мальті було знайдено досить великий комплекс, що складається із сотні силосів, вирізаних у скелях. Силоси датуються 1500-500 роками до н.е. Кожен силос міг зберігати 60-80 тонн пшениці! Передбачається, що за сприятливих умов, зерно в таких силосах могло зберігатися до 4 років або довше.
Перші ж надземні кам’яні силоси були виявлені під час сирійсько-палестинських археологічних розкопок наприкінці 60-х років. Силос являв собою круглу кам’яну споруду, облицьовану однією з найбільш ранніх і примітивних типів штукатурки. Силоси віднесені археологами до 1850-1750 років до н.е.
У Греції було також багато силосів, які не збереглися до наших днів. Однак, збереглися глиняні вази, які досить точно передають форму силосів, що використовувалися у 850-650 роки до нашої ери.
Ось ще фотографія руїн зернового силосного сховища, що знаходиться на території Китаю у Фортеці Хечан. Зерносховище було побудовано в період імперії Хань (202 рік до н.е. – 9 рік н.е.) Потім його було суттєво перебудовано за часів династії Цзінь (280-316 роки н.е.).
Зберігання зерна до 1800 років
Силоси зберігання зерна від початку нашої ери до 1800 років.
Минули століття. Варіацій силосів і зерносховищ було дуже багато. Але головне завдання будь-якої такої споруди полягало в захисту зерна від негоди, гризунів і забезпеченні його вентиляції.
Незважаючи на те, що технології в той час були не так розвинені, як сьогодні, кажуть, що за певних умов, зерно могло зберігатися в силосах дуже довго. Існує документальне підтвердження історії, в якій описується, що деякий час після облоги Меца (Франція), 1578 року, герцог д’Епернон заклав кукурудзу в підземні зерносховища в цитаделі. Знайдений він був тільки королем Франції 1707 року (129 років потому), коли він проходив у цих місцях зі своєю свитою. Історія стверджує, що з цього зерна був виготовлений смачний хліб.
Є й ще одна більш вражаюча історія. Щоправда, документальних підтверджень цієї історії ми знайти не змогли (хоча й не дуже сильно шукали).
У Франції 1828 року під час археологічних розкопок було знайдено силос, у якому зберігалася кукурудза протягом 235 років! Цей силос був заповнений зерном 1591 року за наказом Карла Еммануїла Великого під час облоги Бера. Зерно зберігалося для його армії.
Оррео
Цей спосіб зберігання був популярний наприкінці середніх віків на Піренейському півострові. Найстаріші зі збережених оррео (hórreo) датуються XV століттям. Письмові документи свідчать про те, що вони будувалися і в XIII столітті. Але деякі будують і сьогодні.
Структура оррео завжди залишалася незмінною, включно з назвою, будовою даху, опорних стовпів і каменів. Однак, декоративні елементи могли відрізнятися залежно від регіону, в якому воно було побудовано.
Найбільше оррео було виявлено на північному заході Іспанії. (особливо в Галичині) і на півночі Португалії. Але також їх можна знайти у Франції, на Британських островах і в Скандинавії.
Вони будувалися з каменю або дерева, але мали бути підняті над землею, на стовпах. Таким чином, зерно, що зберігається, захищене від гризунів. Найчастіше вони мають прямокутну і квадратну форму. Вентиляція забезпечується за рахунок щілин у стінах.
Зберігання зерна в наш час
Як зберігали зерно в новій і новітній історії.
Насамперед, звісно, не можна не згадати про перший зерновий елеватор, що був збудований 1842 року в Буффало (Штат Нью-Йорк).
Історія цього елеватора цікава і, можливо, ми її ще опишемо в статті про історію елеваторів. Тут же лише зазначимо, що елеватор працював на паровій тязі й піднімав зерно із пришвартованих кораблів у силоси за допомогою шкіряної стрічки з ковшами. На той час це вже було набагато швидше, ніж розвантаження судна за допомогою, буденної на той час, людської сили.
Оскільки у 1860 році елеватор згорів, а фотографія на той час ще була в зародковому стані, у нас немає фото цього елеватора. Усе, що має людство, – це цей малюнок.
На початку минулого століття, особливо популярним типом силосів стали бетонні ємності. Такі у великій кількості будувалися в 1920-1960 роках. Їхні силуети й донині видно в різних частинах світу, включно з Україною, Казахстаном, Молдовою, Грузією.
Водночас із розвитком металургії, на початку 30-х років, з’явилися перші сталеві силоси. На той час вони складалися з листів металу товщиною 6-14 мм, які з’єднувалися між собою методом зварювання. Товсті листи металу забезпечували хорошу міцність і герметичність. Але вартість такого силосу (і його монтажу) була дуже високою. Тому популярність їх була досить низькою. Їх застосування зводилося до досить вузьких спеціальних спеціалізацій.
У 1969 році німець Ксавер Ліпп винайшов і побудував перший спірально-навивний силос (у якому листи металу кріпляться фальцевим затискачем).
Є спірально-навивні силоси і в Україні.
На фото: можливо одні з найстаріших силосів в Україні. Побудовані 1971 року в Кіровоградській області.
На початку 1900-х з’явилися перші сталеві силоси з гофрованих листів, що кріпляться болтами внапуск. Згодом інтерес до спірально-навивних силосів значно ослаб.
На сьогоднішній день болтові гофровані силоси є найпопулярнішими. Однак, ми вважаємо, що виробники спірально-навивних силосів незаслужено забуті в Україні. Такі силоси мають свої особливості і мають продовжувати використовуватися в деяких спеціальних застосуваннях.
Зберігання зерна в наші дні в бідних країнах
У бідних країнах фермери донині зберігають зерно “кустарними” способами. Наведемо лише кілька фотографій із Нігеру, Словенії, Ірану та Індонезії:
Статті по темі
Висновок
Як було сказано вище, історія зберігання зерна налічує понад 13.500 років. Але з них тільки останні кілька десятиліть ми використовуємо сучасні сталеві тонкостінні силоси.
З кожним роком технології так чи інакше вдосконалюються. Вибір і купівля силосу є завданням складнішим, ніж здається навіть фахівцеві з досвідом. Вибрати й купити сталеві силоси в Україні ви можете у компанії Finpro Group.
Залишилися запитання? Зв’яжіться з нами!
У коментарях під цією статтею
Поставте своє запитання або напишіть коментар наприкінці цієї статті. Реєстрація не потрібна.
За допомогою форми зв’язку
Напишіть нам, використовуючи форму зв’язку внизу цієї сторінки.